 — Ой, які красиві лялечки: тендітність, шифон-фатин сукенок, довгі вії очка, квіточка-намистинка-гудзичок…
Від почутого складається враження, що лялькар має бути наділений подібними рисами (образно говорячи).
Аналізуючи мотиви створення людиною своєї моделі. Доходжу до висновку, творити взагалі, а ляльку – зокрема, може лише людина сильна. І сила її, в першу чергу, у сміливості наважитися на експеримент.
Першим мотивом, на мою думку, є бажання побачити себе збоку. Це і відображення у воді, і площина дзеркала, і театр з конструюванням життєвих ситуацій на сцені, кіно, фотографія, а також лялька – зменшена наша подоба: голова, ручки-ножки, вираз обличчя, жести, одяг. Бачити себе ззовні – краще розуміти себе зі середини.
Другим мотивом можна назвати бажання бути присутнім при творенні ляльки, як себе самої: як я виникла, з’єдналася з окремих частин в істоту рухому, і мислячу. Тут ти і творець, і творений, той, хто вибирає, і той, хто «слухає» своє сотворення, інколи підказуючи або й диктуючи послідовність кроків. Ось така формула: творення – спів творення – народження – творення. І знову по колу…
Третім мотивом є пошук діалогу: пошук співрозмовника до рівня своєї душевної глибинності, рівня інтелекту; бажання висловитися, намагання бути почутим.
Творчі роботи Ольги Бурлаки – кадри з фільму, сторінки з книги, ілюстрації нашого життя. Але ілюстрації не застиглі, а подані в русі, живі. Ось тріпочуть блакитними крильцями метелики, колишуться від подуву вітру тонко виплетені об’ємні квіти, травини, пуп’янки. Основні образи, люди-ляльки, застаються глядачем за якоюсь справою («Пробудження метелика», «Голуба танцівниця»,Недописані сни», «Мулен Руж» та ін.). Кожна лялька – особистість, що постала перед нами сформованою, «виліпленою» зі свого тіста.
Така виваженість, гармонійність запропонованого кадру якоїсь невидимої плівки спонукають до діалогу, до споглядання (що теж є формою діалогу).
Роботи запам’ятовуються, змушують повертатися думкою, почуттєвим заспокоєнням до їхнього світу, часу, способу життя. І ляльки на них не мають жодних вагань на лінії коливання стрілки «людина – лялька», «лялька – людина». Вони входять у наш світ впевнено і живуть тут разом з нами і водночас за законами свого світу – лялькового, але серйозного, сповненого власних проблем, переживань.
Твори Ольги Бурлаки – це втілення позитиву і заспокоєння. Але спокій – це лише враження першого погляду. Добре вслухавшись у мелодику невеликих за розмірами картин, чуєш звучання потужної внутрішньої роботи авторки, її пошуки точки згармонізованості, її активності життєвої (чи активної життєвості).
Ірина Токарська,
львівська художниця, поетеса
|
